Історична довідка Грушинської сільської ради

Село Грушине, центр сільської ради. Територіально розташоване на річці Орілька, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Маслівка, нижче за течією на відстані 4 км розташоване село Кашпурівка. Річка в цьому місці пересихає, на ній зроблено кілька загат. На відстані 1,5 км знаходяться села Караченців, за 3 км знаходиться місто Первомайський та залізнична станція Лихачове Південної залізниці. Через село проходить автомобільна дорога Т 2110. Населення складає – 513 жителів. Грушинській сільській раді підпорядковані наступні населенні пункти: село Караченців з населенням - 100 жителів; село Маслівка з населенням – 170 жителів; село Кашпурівка з населенням – 70 жителів; село Високе знаходиться на березі річки Орілька, недалеко від її витоків, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Маслівка. На відстані 1 км розташовані село Калинівка і місто Первомайський. Поруч проходять автомобільні дороги Т 2107, Т 2110 і залізниця, найближчі станції Берека і Лихачове (4 км) з населенням – 200 жителів; село Калинівка з населенням – 162 жителів. Загальна кількість населення сільської ради складає – 1215 жителів. Наявних господарств 515, всього дворів – 696. Загальна площа Грушинської сільської ради становить – 6405,1 га., в тому числі в межах населених пунктів – 417,6 га.

Першими українськими поселенцями на території верхів’я річки Оріль та Орілька,  були козаки.   Козаки попросили захисту від переслідування польської шляхти у Кримського хана після поразки повстань у 30-х роках ХVІІ проти Польщі. Ці козаки були поселенні на прикордонні з Московською державою і несли службу  на Муравському шляху, слідкували за переміщеннями слобідських та донських козаків. В цей час територія належала орільській орді кримських татар, які вели напівкочовий спосіб життя. Татари сіяли овес, просо, ячмінь. Рослинництво мало примітивний характер, головним видом господарства було кочове скотарство, стада паслися цілий рік, сіна татари не заготовляли.

В 1648-1650  на Лівобережжі був голод із-за бездощів’я, сарани, внаслідок цього та  чуми померло багато козаків та татар в кочівлях. Під час Хмельниччини Муравський шлях охороняли запорозькі козаки від вторгнення донських козаків.  Під час створення держави Війська Запорізького територія у військово-територіальному відношенні належала Полтавському полку Орільської сотні, в територіально-громадському відношенні - спочатку належала Самарській паланці, а згодом Орільській.  Після переходу Війська Запорізького під руку московського царя, запорожці розривають попередні домовленості з Кримським ханатом, це призводить до війни московсько-козацького союзу з  польсько-кримським. Край зазнає руйнації. Жодного населеного пункту. Останній раз кримське кочовище у верхів’я річки Орілька згадується в 1673 році.

Стрімке зростання населення в паланці, а також міграційні процеси зі Слобожанщини, змушує Січ на загальновійськовій раді в 1765 році прийняти рішення про активне заселення північної межі Запорозьких Вольностей хліборобським людом і зміцнювати місцеві адміністрації в паланках. На раді вирішено виділити з Самарської паланки окрему Орільську паланку. Коли  була створена нова Орільська паланка, запорожці проголосили Опанаса Ковпака його полковником — цьому сприяло і те, що  на річці Орілі було його власне майно, зимівник і худоба. Опанас Ковпак походив із шляхетського роду Магденків. Одружені запорожці отримали дозвіл на переселення в паланку своїх сімей та родичів з Гетьманщини, переважно з Полтавщини. За описом Яворницького О.Ф.Ковпак «вів запеклу боротьбу з мешканцями і властями Ізюмської провінції». Саме на цей час можна віднести утворення перших постійних  поселень на території сучасної Грушинської сільської ради. Це були спочатку зимівники,  невеликі хутори, чи фільварки, в яких «мешканці мали худобу і завжди жили з нею, а в деяких утримували й риболовлю».  В кожному зимівнику було дві-три хати для людей і різні господарські будівлі; хати плетені з хмизу й обмазані глиною. До перших таких поселень відноситься Пархаєвка та Кашпурівка. Заселення Розсипних хуторів проходило при підтримці коменданта Полтави Чичеріна ще у 1750-1760 року.

Орільська паланка, як адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорізького проіснувала до 1775 року.  Єдиним полковником паланки так і залишився О.Ф.Ковпак. Після ліквідації Запорозької Січі землі сучасної сільської ради були розділені між Новоросійською губернією (сучасні Грушине, Кашпурівка,  Маслівка, Караченцеве) та  Слобідсько-Українською губернією (сучасні Калинівка, Високий). Під час першого розмежування між губерніями в 1776 року були вказані геометричні плани хутора Пархаївка (сучасна вулиця Первомайська до містка) (ГАХО Ф.25, оп.38). 

Крім того землі південніше Староукраїнської лінії стали роздавати офіцерам російської армії, які несли службу в фортецях цієї лінії. Такі землі отримав Михайло Семенович Новохатський, колезький радник і кавалер, курський і орловський пан. Разом із землею йому у володіння перейшли хутора Леотіївка, Пархаївка, Ново-Данилівка (сучасне с.Нове).  В 1776 році почалося заселення села Грушине  дворовими з курського та орловського маєтків. Заселення проходило на правому березі річки Орілька, закладка маєтку почалося на височині.  Друге переселення дворових було проведено Новохатським в 1782 році, про це свідчать «ревизские сказки» (ГАХО Ф.31, оп.141).  Назву свою село отримало, скоріш всього, від імені дружини Новохатського  Аграфени Степанівни (Груша). Крім того у Михайла Семеновича був син Олександр (ротмістр) та донька Катерина.

З 1780 по 1796 роки територія краю входила до складу Слов’янського повіту Катеринославського намісництва, а з 1796 року до складу Павлоградського повіту Катеринославської губернії.  За наказом імператора Олександра І в 1825 року частина земель Павлоградського повіту відійшли до Зміївського повіту Слобідсько-Української губернії (з 1836 року Харківської).  Так 25 травня 1825 року відійшли  панські володіння Новохатських Грушине та Ново-Данилівка до Зміївського повіту.  В 1826 році в селі Грушине був побудований шинок, який належав  колезькому раднику М.І. Ковалінському (ГАХО Ф.194, оп.1, д.84, л.21). На початку XIX Новохатські в с.Грушине мали винокурний завод, який виробляв  в рік 800 відер гарячого вина (горілки), вівчарний завод (ГАХО Ф.3, оп.97, д.42).  В 1841  році О. Новахатський  переселяє з Орловської губернії своїх селян до села Грушине (ГАХО Ф.31, оп.141, д.208а). Крім того, в Державному архіві Харківської області є документи про родину Новахатських, план маєтку в селі Грушино, коли воно перейшло в кінці ХІХ ст.. землевласникам Кнабе, про родину Кнабе.

На  військово-топографічній карті Шуберта 1860-х років село Грушино позначено як двухрядове через річку Орілька. Також вказана кількість дворів – 30.  В селі працювала кузня.  В парафіяльній книзі Рождество-Богородичної церкви Олексіївської слободи в 1898 році вказані села  Грушино і Пархаївка як єдине село, в якому 61 двір,  246 чоловічого та 238 жіночого населення

Точна дата заснування хутора Кашпуровка невідома. Всі хутора, що виникли на річці Орілька називали Розсипні, вони виникали внаслідок переселення відставних козаків Полтавського полку Орільської сотні починаючи з 1750-х років. Після того, як Катерина ІІ віддала міжріччя Оріль та Орільки козакам Харківського полку, зі слобод Нова Водолага і Караван  почали селитися відставні козаки, які зарахували до розряду обивателів. Це призвело до масового заселення Розсипних хуторів.  Заснували хутір Кашпуровка діти Сидора та Єфима Михайловичів Кашпуренко. Про хутір йдеться мова в рапорті №46 від 25 травня 1826 року Слобідсько-Українського Губернського Казьоного діл стряпчого про організацію чотирьох слобод: Преображенської, Нижньої Орелі, Верхньої Орелі і слободи Розсіпної (хутора Ржавець, Кашпуров, Ніколаєнков) і Закутній із хуторів по річці Орелька. Губернатор затвердив всі слободи з накладанням на кожну чоловічу душу 5,1 десятин землі та 1 десятину лісу. В 1844 році Кашпуровка відносилась до Закутньої слободи (ГАХО Ф.194, оп.1, д.163, л 34) .  В парафіяльній книзі Преображенської церкви в 1898 слободи Преображенське вказане село Кашпуровка, в якому 50 дворів, 202 чоловічого та 196 жіночого населення.

Село Грушине перейменовано було в Сахновське 1921 році на честь голови Преображенського волвиконкому, який був вбитий 15 квітня 1921 року. В 1923 році Зміївським повітовим виконавчим комітетом ради робітників і селян постановою №40/934 була створена Олексіївська волость,   до якої увійшли сільські ради: Олексіївська, Бишкінська, Кореневська (Берекська), Єфремівська, Сівашська, Зелено-Булацелівська, Сахновська. До Сахновської с/р відносилися села Сахновське (Грушине) з кількістю мешканців 542, хутор Мар’ївка - 397,  хутір Лозівський - 97, хутор Берецький - 70. Але назва Сахновське довго не протрималася,  вже в протоколі засідання Грушинської сільської ради від 26.03.1926 року село має первину назву Грушине. В цьому ж протоколі було зазначено голову сільської ради Демиденка, секретар Кульбачний, голову сільськобудування Науменка. На 1926 рік в селі існує бібліотека в якій 281 книга, 79 журналів,  працюють гуртки політичний, сільськогосподарський, драматичний, хоровий, природничо-науковий. В селі працював приватний паровий млин, кузня.

Після 1921 року виникають кооперації (добровільні колективні форми обробітку землі, збуту) комун, артілей. В 1924 році мешканець Верхнього Бишкина  Ілля Васильович Маслов солдат-червоноармієць створює з верхньобишкинської бідноти групу (101 родина, або 423 чоловіка), яка переселяється на панські землі і створює Маслівську сільську раду. Створюється колгосп «Серп і Молот». В 1930 році на території ради  вже 204 двори, з них 109 були в колгоспі. Колгоспники обробляли 964 га ріллі з 1626 які належали сільській раді.  Крім того бишкинці  заснували хутор Карачинців в 1926 році, Водяне 1928, хутір «Первое  мая» 1928.

Мешканці Береки засновують хутори – «Красний Октябрь», Високий, Новий Світ, «Красное Знамя».

Під час Другої світової війни з села Грушине на війну пішло - 77 чоловік, а повернулось живими – 39, загинуло - 38 чоловік. 15 вересня 1943 року село Грушине було визволене.

В 1948 році в сільську раду входять два села Грушине і Кашпурівка які були об’єднані в колгоспи «Зернова фабрика» та «Червоний промінь». 

В 1951 році в Грушинську сільську раду входили села: Грушине, Новий Свєт, Караченцеве та після укрупнення колгоспів був створений один колгосп «імені Молотова». 

В 1955 році Грушинську сільську раду разом із селами було підпорядковано Первомайській селищній раді.

В 1968 році було знову утворена Грушинська сільська рада.

Після декількох укрупнень колгоспів село Грушине стало центром колгоспу «1 Мая». На 01.01.1974 року загальна земельна площа складала 6712 га.

На сучасній території села Грушине розміщено:

  • ТОВ «Орількалатінвест», яке спеціалізується на виробництві рослинництва і обробляє 3808,8151 га землі та є лідером по виробництву зернових та масляничних культур не тільки по Первомайському району, а і на теренах України;
  • КП «Грушинекомсервіс» Грушинської сільської ради», яке створене для обслуговування населених пунктів сільської ради.

У селі розміщена основна інфраструктура сільської ради: 

  • Грушинський навчально-виховний комплекс (школа, дитячий садок) де навчається 84 та виховується 21 дітей. Підвіз здійснюється шкільним автобусом із 9 (дев'яти) населених пунктів;
  • Сільський будинок культури;
  • Сільська бібліотека;
  • Поштове відділення;
  • Амбулаторія загальної практики-сімейної медицини села Грушине;
  • Відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання територіального центра соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Первомайської районної ради;
  • Стадіон та спортивні майданчики де проводяться змагання з різних видів спорту. Футбольна команда «Фортуна» є постійним призером районних змагань. Крім футбольної команди в селі спортсмени приймають участь у всіх змаганнях які проводяться як на території Первомайського району так і за його межами.
  • У селі Калинівка працює Фельдшерсько-акушерський пункт. 

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Логін: *

Пароль: *